Війна в Україні спричинила надзвичайну шкоду вітчизняним підприємствам. Від ракетних та бомбових атак постраждали або виявилися вщент зруйнованими об’єкти основного капіталу, виробничої інфраструктури. Але найголовніша проблема полягає у втратах персоналу організацій. Його треба поновлювати, а інтелектуальний капітал чинних носіїв – актуалізувати. В цьому контексті постає питання щодо налагодження плідної співпраці між закладами вищої освіти з насамперед високотехнологічними інтелектуальними бізнесами для розв’язання проблем, що постали  перед ними. Де-факто, йдеться про застосування дуальних форм набуття фахових компетенцій студентами ЗВО та  підвищення кваліфікації персоналом організацій. Тема не є новою для певної частини наукової спільноти, яка з тією чи  іншою інтенсивністю звертається до її обговорення. Разом з тим, в наслідок таких дискусій далеко не завжди народжуються корисні пропозиції щодо методів та технологій, які б стали у пригоді відповідним стейкхолдерам. Потреба  розв’язати цю задачу на прикладі корпоративного тренінгового центру склало мету цієї розвідки.

Ключові  слова:  економіка, підприємства, інтелектуальний капітал, освіти, вища освіта, дуальна вища освіта,  тренінгові центри.

  Постановка проблеми.   Так  виглядає,  що  органи  державної  виконавчої  влади  знайшли-таки  безапеляційний  привід  втілити  у  життя  свою  споконвічну мету – скоротити в Україні чисельність закладів освіти:  шкільних та вищих. Раніше цим намірам чинився опір: інколи щирий – з боку студентів, які шанували свою Alma  Мater , а інколи інспірований адміністрацією, для  якої втрата керівних позицій у «своєму» ЗВО означала  позбавлення усіляких перспектив (за десятиріччя перебування на керівних посадах дехто абсолютно втратив  викладацький фах). Але війна не залишила ні першим,  ні  другим  будь-яких  можливостей  для  відстоювання  власних поглядів, оскільки гасло «Все для фронту, все  для перемоги!» поділяє кожний свідомий громадянин.  З  цієї  причини  без  жодної  турбулентності  відбулося,  до  прикладу,  поглинання  Національним  університетом кораблебудування імені адмірала Макарова (НУК)  Миколаївського  національного  університету  імені  В.О. Сухомлинського.

Та й насправді: мати в місті з 400–500 тис. населення (і це до початку повномасштабних бойових дій)  чотири  ЗВО  у  статусі  національних  виглядало  якось  неприродно.  Тим  більше  з  огляду  на  те,  як  той  ста – тус  деякими  вишами  здобувався:  під  президентські  вибори,  завдяки  зв’язкам  з  впливовими  особами  на  верхівках владного олімпу. Переконані, що Місто над  Бугом не є в цьому сенсі чимось унікальним, а читацька  аудиторія зможе поділитися власним досвідом з цього  приводу.

Але  заощадити  на  «зайвих»  соціальних  об’єктах  (ми  обходимо  стороною  так  звані  «малокомплектні школи» [1], а їх теж скорочують) – лише частина  справи.  І  далеко  не  найскладніша.  А  от  забезпечити  тими,  які  залишилися,  виконання  покладеної  на  них  суспільством  місії  щодо  формування  та  збереження  людського капіталу виготовлювачів матеріальних продуктів й надавачів послуг, переш за усе, високоінтелектуальних, вимагає від стейкхолдерів по-справжньому  титанічних  зусиль.  Від  так  з  новою  силою  постає  питання  про  запровадження  вітчизняними  закладами  вищої освіти дуальних форм опанування їхніми студентами  фахових  компетенцій.  Потреба  поділитися  думками з цього приводу спонукала нас до проведення  відповідних досліджень, частині результатів яких ми  присвятили цю розвідку.

Аналіз останніх досліджень та публікацій.  Інформаційне  підґрунтя  дослідження  склали  законодавчі  та нормативно-правові акти, які в той чи інший спосіб  регулюють  процеси,  пов’язані  з  запровадженням  дуальних  форм  набуття  вищої  освіти  [2–4].  Застосовуючи  метод  контент-аналізу  баз  даних,  які  містять відомості про публікації наших колег у фахових  наукових виданнях, було виявлено неабиякий інтерес  до відповідної проблематики. Згадаємо авторів лише  деяких  з  них:  Надточій  І.І.  [5],  Крамаренко  І.С.  [6],  Гришина Н.В. [7], Вербицька А.В. та Холявко Н.І. [8].

Кожен  з  них  продемонстрував  надзвичайну  прихильність до ідеї застосування концепції дуальності в  організації  освітнього  процесу  та  знайшов  для  пояснення своєї позиції цілком слушні аргументи. Дехто –  до прикладу, Тюхтенко Н.А. [9] та інші – висвітлили  її неабияку роль у повоєнному відродженні України.  З цим складно не погодитися. Водночас привертає до  себе увагу, що усім їм бракує пропозицій щодо запровадження  відповідного  організаційно-економічного  інструментарію.  Ми  вже  робили  спробу  виправити    названу ваду [10; 11], але, як виявляється, ця робота  потребує на продовження.

Метою цієї статті  є представлення кейсу про створення корпоративного тренінгового центру, як засобу  налагодження  співпраці  ЗВО  та  підприємств  щодо  актуалізації їх інтелектуального капіталу.

Виклад  основних  результатів  дослідження. Поширення  дуальних  форм  набуття  вищої  освіти  вимагає від усіх зацікавлених сторін пошуку найбільш  ефективних  інструментів  інтеграції  академічної  та  практичної  складових  процесу  формування  фахових  компетентностей майбутнього персоналу організацій.  Гідне  місце  поміж  них  посідають  тренінгові  центри  (ТЦ). Плідна робота одного з них, створеного в м. Миколаїв – яскравий взірець міжгалузевого співробітництва  вже згадуваного нами НУК та підприємств-учасників  «Морського кластера України», – інжинірингових, суднобудівних  й  судноремонтних.  Усі  вони  розташовані  в причорноморському регіоні нашої країни й мають, з  огляду на виробничу спеціалізацію, ідентичні кадрові  нестачі, а також джерела їх задоволення.

Спорідненість,  про  яку  йдеться,  –  перша  причина однієї з багатьох конструктивних ініціатив кластера. Друга полягає в тому, що корабельні відчувають  нагальну  потребу  в  реінжинірингу  бізнес-процесів  та  технологічному  переозброєнні  збиральних  виробництв з огляду на зміни, обумовлені п’ятою промисловою революцією (Industry 5.0). На відміну від своєї  попередниці, вона зміщує акценти з розповсюдження  кіберфізичних  систем  та  тотальної  автоматизації  виробництва  на  поєднання  потенціалів  штучного  та  природного  інтелектів  в  ланцюгах  створення  продуктів  та  надання  послуг  з  одночасним  піклуванням  про  стан  довкілля.  Щоб  скористатися  перевагами,  які  з  цього  випливають,  потрібно  докласти  чималих  зусиль  для  забезпечення  спроможності  нової  генера – ції  співробітників  підприємств 1  ефективно  співпра – цювати  з  синтетичним  розумом,  який  без  перерв  на  сон, їжу та розваги набуває усе нових та нових знань  й навичок.

Це  явище  отримало  виразну  назву  «навчання  машин» (Machine Learning). Вважаємо, що це слово – сполучення  помилково  перекладаються  з  англійської  мови  як  «машинне  навчання»,  оскільки  наведена  інтерпретація не відбиває справжньої природи речей.  А  вона  полягає  в  засвоєнні,  примноженні,  використанні та обміні між кіберфізичними пристроями знаннями,  уміннями  та  іншими  компетентностями,  які  вони набувають, яким навчаються.

Наші  уявлення  щодо  організаційних  підвалин  функціонування  тренінгового  центру  продемонстровано рис. 1 Привабливим результатом його створення є  збільшення якісних показників роботи продуцентів без  одночасного  збільшення  обсягів  залучених  ресурсів.  Причина – одностайність щодо вимог до фахової підготовки, високої компетентності впродовж опрацювання  навчальних  планів,  спеціального  програмного  забезпечення. Його бракує закладам вищої освіти, оскільки  розробники  виставляють  за  нього  надвисокі  ціни.  Ефект синергії виявляється разом з тим при спільній   розробці  освітньо-наукових  та  освітньо-професійних  програм.

До  того  ж  ТЦ  уможливлюють  синхронне  підвищення  кваліфікації  персоналу  підприємств-засновників та користувачів відповідних послуг, а також викладачів закладів освіти, залучених до реалізації дуальних  навчальних програм. Узагальнюючи досвід, який нам  пощастило спостерігати, ми зважали на те, що студентами першого та навіть другого курсів ще не накопичено в достатньому обсязі знань й навичок, необхідних  для  проєктно-конструкторської  роботи.  Найбільше,  якщо мовиться про такі складні інженерні споруди як  комерційні (пасажирські) судна та військові кораблі.

Безсумнівно, доволі ризиковано, а часом й марно  відразу  допускати  їх  до  виконання  законтрактованих  виробничих  проєктів.  Тим  більше  з  використанням  потужних технічних засобів, інструментів та високо – вартісного,  ліцензійного  програмного  забезпечення.  Тренінговий  центр  комбінує  академічний  вишкіл  з  додатковими  знаннями  та  навичками,  корисними  як  для подальшого навчання, так і для роботи на підприємствах  Морського  кластера.  А  їх  чимало:  тільки-но  інжинірингових  компаній  в  одному  лише  Микола – єві – понад п’ятнадцять. Щоб краще усвідомити пере – біг подій, які відбуваються на практиці, звернемося до  графічної моделі, продемонстрованої на рис. 2.

Аналіз інформації, яка знайшла відбиток на наведеній  схемі,  допомогла  відшукати  відповіді  на  запитання  чи  може  студент-початківець  з  перших  кроків  після  зарахування  в  ЗВО  отримати  бажану  роботу?  Як  на  нас,  це  залежить  від  його  віку  (він  останнім  часом збільшився) та професійного досвіду, набутого в  попередні роки. Скажімо, якщо ми маємо справу з першокурсником-вчорашнім школярем, то йому буде явно  потрібний вишкіл у тренінговому центрі. Тривалість,  залежатиме від особистого таланту швидко сприймати  відомості, передбачені освітньо-професійною програмою в частині практичної підготовки.

Хоча треба бути готовим до її продовження довший  час, аніж той, якій окреслено навчальним планом, аж  доки викладачі та наставники остаточно й незворотно  переконаються у спроможності особи до самостійної  професійної  діяльності.  Зауважимо,  що  для  неупередженого,  прозорого  та  об’єктивного  оцінювання  якості  набутих  знань  впродовж  навчання  та  за  його  підсумками  (це  можуть  бути  колоквіуми,  модульне  опитування,  заліки  або  екзамени)  найприйнятнішою  здається мікс очної та дистанційної форм. Але усе зре – штою  залежить  від  позиції  провідного  професора  та  рішення кафедри, на якій він працює.

 Висновки.   Як  і  в  часи  миру,  під  час  воєнного  лихоліття держава не демонструє зразків вишуканого  колективного менеджменту. Це очевидно навіть з прикладів її ставлення до освіти та того сегменту, який мав  би, за визначенням, формувати фахові компетенції особистості на найвищих рівнях: бакалаврському, магістерському, освітньо-науковому. І тоді, і тепер домінує  суто механістичний підхід, за якого кількість закладів,  чисельність студентів, витрати з державного бюджету  виявляються важливішими за піклування про майбутнє  країні. Воно має розбудовуватись, а, від так, – належати  новій генерації українських громадян.

Вони  зовсім  не  налаштовані,  як  вважають  деякі  високопосадові  МОНУ,  отримати  мальовниче  надрукований папірець про завершення циклу навчання.  Часи,  коли  це  мало  значення  давним-давно  минули.  Сьогоденні молоді люди мріють про набуття фахових  компетенцій,  які  відкриють  їм  двері  до  підприємств  високотехнологічних,  інтелектуальних  бізнесів,  де  створюються  продукти  з  надзвичайно  високим  рівнем доданої вартості. Саме такі бізнеси забезпечують  найкращі  перспективи  для  самореалізації,  високих  особистих статків, можливості на пристойному рівні  утримувати родину.

Поки держава розмірковує про наболіле, власники  та  менеджмент  підприємства  морегосподарювання,  об’єднавшись у професійний, спеціалізований кластер,  знаходять методи та технології розв’язання злободенних задач. Чинне місце серед них займають тренінгові  центри як інструмент налагодження співпраці з ЗВО  щодо актуалізації інтелектуального капіталу – чинного  та знову створюваного. Спостереження засвідчили їх  високу ефективність, а накопичений досвід заслуговує  на поширення. Зокрема на умовах франчайзингу.

Список використаних джерел:

1.  Фінансування  шкіл  з  малою  кількістю  учнів:  роз’яснення.  МОН  України,  2024.  URL :  https://mon.gov.ua/ua/news/ finansuvannya-shkil-iz-maloyu-kilkistyu-uchniv-rozyasnennya

2.  Концепція підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти. Кабінет міністрів України, Розпорядження від  19.09.2018 р. No 660-р. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/66 0-2 018-%D1%80#Text

3.  План заходів з реалізації Концепції підготовки фахівців за дуальною формою здобуття освіти. Кабінет Міністрів Укра – їни. Розпорядження від 03.04.2019 р. No 214-р. URL:  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/21 4-2 019-%D1%80#Text

4.  Положення про дуальну форму здобуття фахової перед вищої та вищої освіти. Наказ МОН України від 13.04.2023 р.  URL :  https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z092 9-2 3#Text

5.  Надточій І.І. Розвиток дуальної форми набуття фахових компетенцій: організаційно-економічне забезпечення та іннова – ційні моделі управління освітнім процесом.  Вісник Бердянського університету менеджменту і бізнесу.  2023. No 1 (53). С. 44–52.

6.  Крамаренко І.С Інноваційні вектори розвитку дуальної форми набуття фахових компетенцій під впливом четвертої про – мислової революції.  Цифрова економіка та економічна безпека . 2023. Вип. 8(08).  C . 3–7.

7.  Гришина Н.В. Дуальна форма здобуття освіти – основа інтеграції здобувачів у сучасний ринок праці.  Український жур – нал прикладної економіки та техніки.  2023. Том 8. No 3.  C . 120–124.

8.  Вербицька А.В., Холявко Н.І. Співпраця «університет – бізнес»: проблеми та перспективи.  Проблеми і перспективи  економіки та управління . 2020. No 1 (21).  C . 46–52.

9.  Тюхтенко Н.А. Застосування дуальних форм набуття вищої освіти в системі заходів повоєнного відновлення економіки  України . Український журнал прикладної економіки та техніки, 2023. No 8 (3).  C . 345–349.

10.  Парсяк В.Н., Канаш О.Є. Дуальні технології у сьогоденних реаліях закладів вищої освіти України.  Держава та регіони.  Серія: «Економіка та підприємництво» . 2022. No 2.  C . 84–91.

11.  Парсяк В.Н., Канаш О.Є. Дорожня карта імплементації дуальної форми навчання у закладах вищої освіти.  Науковий  погляд: економіка та управління.  2022. No 2.  C . 38–45

ДЖЕРЕЛО: Жукова, О., Канаш, О., & Парсяк, В. (2024). КОРПОРАТИВНІ ТРЕНІНГОВІ ЦЕНТРИ – ІНСТРУМЕНТ НАЛАГОДЖЕННЯ СПІВПРАЦІ ЗВО ТА ПІДПРИЄМСТВ ЩОДО АКТУАЛІЗАЦІЇ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО КАПІТАЛУ. Економічний простір, (190), 204-208. https://doi.org/10.32782/2224-6282/190-37